Цікавлячись електротематикою ще з юності, ентузіаст з Бориспільщини нещодавно зміг втілити юнацьку мрію і власноруч переоснастив «Славуту». Автівки, до яких він з командою доклав рук, на ходу. Досвідом та перспективами щодо такого транспорту майбутнього він поділився з «Вістями».

Конструктор-ентузіаст В’ячеслав Полтавець, житель села Мала Олександрівка, що на Бориспільщині, нині відомий в Україні, адже є одним із першовідкривачів електричних авто. Нині він з посмішкою згадує свої реєстраційні поневіряння, а довелося несолодко, адже 5 років тому справу з електромобілями ніхто не мав.

— Зараз перереєстрація стандартна: у паспорт записуються відомості про заміну двигуна, а власник сплачує за процедуру близько 4 тис. грн, — зауважив він. — А мене з моєю «ластівкою» тоді ганяли по стількох СТО та кабінетах МРЕО...

В’ячеслав Михайлович киває на своє нинішнє авто і каже, що це його друга машина. За переоснащення першої він взявся в роки перебудови, та марно... Здійснити мрію вдалося лише через 40 років.

Ентузіаст розказує, що на цій машині зупинився не випадково. Згадує, саме на її базі в ті часи на АвтоЗАЗі випускали «ЗАЗ 1109». Каже, в неї був ідеальний кузов для електромобіля. Однак виготовлялися машини виключно для експорту, оскільки ціна була непідйомною для радянської людини: звичайна «ЗАЗ 1102» коштувала $ 1800, а за електроавтівку довелося б викласти вже 5 тисяч зелених.

— Моя машина сама по собі економна, — коментує чоловік. — Але свої 7 л на 100 км вона візьме. Щодня проїжджаю до 120 км, та завдяки електрокомплектації, економлю. Так, проїхавши більше 38 тис км на власноруч переоснащеній електро - «Славуті» зекономив... 3 тис. л бензину. Встановивши вдома трьохтарифний лічильник, автомобіліст заряджає акумулятори вночі (а це 60% економії) — лічильник накручує «копійки».

75% усієї суми переоснащення є вартість акумулятора, їх він замовляє у Китаї, бо від акумулятора залежить дальність пробігу і швидкість руху авто. Каже, можна зупинитися на тому, що розрахований на 50 км з однієї зарядки, але є такі, на яких проїжджають до 500 км. А на сучасних літієвих акумуляторах ємністю 85 кВт/год автомобіль «Tesla Model S» можна проїхати надреальну відстань — 430 км. При цьому офіційна максимальна швидкість авто — 130 миль/год (210 км/год).

— У мене під капотом — 20 кВт/год, — каже В’ячеслав. — На одній підзарядці, рухаючись зі швидкістю 60 км/год, можу здолати до 200-220 км.

— Ми з колегами підрахували, — зауважує Полтавець, — на базі «Ланоса» чи «Пежо» затрати на переоснащення окуповуються максимум за 2 роки.

Однак настрої у місцевих водіїв, до яких «Вісті» звернулися на вулицях Борисполя, різні.

— Ціна на переоснащення непідйомна для мене, — коментує Павло Кучер, власник старенької «ВАЗ 2109», таксист із досвідом, що добирається до Борисполя на роботу із села. — Якщо і витрачати кошти, то на нове авто, аби не думати про його ремонт. На моїй вулиці й трифазного струму немає, що потрібен для зарядки... Така перспектива нереальна для мене.

— Планую переоснастити авто, — коментує інший житель Бориспільщини Роман Мусієнко, водій «Пежо Боксер». — Через подорожчання пального знайомі все менше виїжджають на власних авто, користуються громадським транспортом.

Турбота Держави

— В Україні ввели в експлуатацію, на АЗС «Окко», 34 станції, де підзаряджають електроавто безкоштовно, — зауважує В’ячеслав Полтавець. — Але АЗС буде у виграші. Зауважте, поки авто заряджається, а це добрих 30-40 хв, ви сходите на станцію і купите кави і щось до неї. А вартість напою вже покриє затрачену електроенергію на підзарядку вашого акумулятора.

Більшість цих зарядних станцій для електромобілів встановлена у великих містах та на трасі Київ — Чоп у напрямку Ужгорода, лише одна діє за Борисполем, поблизу Іванкова.

Та, зважаючи на стрибки долара, війну й збідніння українців, масової зацікавленості серед населення електромобілями поки чекати не доводиться.

Профессор из Японии рассказал студентам Сахалинского госуниверситета о передовых технологиях в создании электродвигателей. У господина Тасио Хирота в целом очень оригинальный взгляд на будущее. По мнению гостя, электромобиль – реальность будущего, ведь рано или поздно запасы нефти и газа истощатся.
Разработкой электродвигателей господин Хирота занимается уже сорок лет. Рассказывает, что толчком к созданию гибридного авто стал уход налогов. Меньше литраж двигателя – меньше сбор. Прототипы и первые модели оказались нежизнеспособными: цена запредельна, емкость аккумуляторов минимальна, заправок нигде нет. На сегодня в Японии картина иная. Даже общественный транспорт на электричестве убытков не принесет. Первые электробусы уже ходят по улицам городов Страны восходящего солнца.
Эти автобусы подзаряжаются, когда высаживают пассажиров, прямо на остановке. Это происходит с помощью беспроводных зарядочных станций, которые в идеале должны быть установлены на каждой. Вот и главная мысль Хирота-сенсея заключается в том, что нужна совсем иная инфраструктура, чтобы электромобиль был рентабелен и экологичен. Ведь энергия, полученная от сгорания нефти и газа – это слишком дорого, нужна альтернатива. Например, солнечные батареи, набирающие всё большую популярность в Японии и не только.
Кроме того, лектор развенчал миф об экологичности электромобилей. Например, в России они принесут вреда больше, чем пользы. Без переработки исчерпавших ресурс двигателей они неизбежно нанесут ущерб экологии, сопоставимый с объемами вредных выбросов аналогичного бензинового двигателя. Тогда как в Японии изношенные аккумуляторы не валяются по свалкам, а перерабатываются на 99%.
Еще один аспект – это зарядочные станции. В России их, конечно же, пока нет. Создавать такое будущее, в котором электромобили будут рентабельными и экологичными – доля нынешних студентов, считает профессор.
"Когда подобные технологии приживутся в России, я не знаю. Но именно для этого я приехал. Во-первых, рассказать о том, какое развитие получили технологии, а во-вторых, показать, что их внедрение возможно", - поделился профессор.
На "сладкое" лектор оставил занимательную часть – сборку первого в жизни студентов электромобиля. На помощь пришли скрепки и медная проволока, из которых необходимо было изготовить основные детали двигателя. После установления двигателей, ребята пробовали устроить гонки – не удалось. Модели оказались абсолютно неуправляемы, что добавило веселья в их испытании.
Игрушечные модели стали подарком в приложение к знаниям. Возможно, для кого-то из студентов они останутся напоминанием, что будущее всё-таки можно создавать своими руками.
Автор: Никита Потепалов, 27 марта 2013